Родина

Гаряча вечеря

В сім’ї Петрових було одне непорушне правило – хто перший повертається з роботи додому, той і готує вечерю. На початку сімейного життя, як правило, це тягар лежало на тендітних плечах Віри Павлівни. Рядовий бухгалтер, вона закінчувала свій робочий день в той час, коли всі інші тільки починали з тугою поглядати на годинник. Бігом домчавшись додому – благо робоче місце перебувала в півгодини ходьби – Вірочка тут же приймалася за готування. Вчорашнє чоловік не сприймав і міг запросто відмовитися від вечері, якщо на стіл поставлені магазинні пельмені або ж дводенної давності борщ.

– Верусь, ну ти ж знаєш, я не люблю несвіже, – ображено підтягувала губи Віктор, відкладаючи у бік ложку. – Я працюю по десять годин і приходжу додому набагато пізніше тебе. Невже складно приготувати для коханого чоловіка щось смачненьке?

– Я теж працюю, – несміливо намагалася заперечити Віра.

– Серйозно? – піднімав брову Віктор. – Ніби я не знаю, як ви там сидите в своїй бухгалтерії. Півдня чай п’єте, так трещите між собою.

Сам Віктор працював в будівництві, приносив у сімейний бюджет куди більше, ніж дружина, і тому вважав, що має право робити їй справедливі зауваження. І нехай його робота була пов’язана з фізичною працею, і він був зовсім не управлінцем, у його усвідомленні власної цінності ці факти не були головними.

– Зрозумій нарешті, я чоловік. Приношу гроші в будинок і маю право на гарячий обід. А ти всього лише жінка, і тому ти мусиш мені цей вечеря надати. Як ти його будеш готувати і з чого. . . мене не хвилює, – продовжував пояснювати Віктор, наче перед ним була не жінка, а школярка початкових класів.

Віра слухняно кивнула. Дійсно, сперечатися з людиною, яка оплачує оренду квартири і купує левову частину речей в будинок, було вкрай недалекоглядно. Але після таких неприємних розмов вона чітко вирішила – їй просто необхідно підняти свій дохід. Щоб, як мінімум, стати менш залежною від чоловіка, а як максимум – приносити в дім стільки ж грошей, скільки Віктор.

***

Завзятості Вірі було не займати, і тому вона тут же почала шукати нову роботу. На жаль, роботодавці не поспішали брати працівника з маленьким досвідом на велику зарплату, але вже через місяць пошуків удача повернулася обличчям.

– Справи в нашій фірмі йдуть так. . . Нам потрібен бухгалтер з перспективою на головного бухгалтера, – заходився пояснювати Вірі ситуацію чоловік в окулярах, який представився Едуардом Робертовичем. – Але поки наш головбух Наталія Іллівна посилено працює перед відходом на заслужений відпочинок, вам потрібно буде протягом пари років проявити себе належним чином.

Бути через пару років головним бухгалтером? Таку перспективу Віра навіть собі не уявляла. Звичайно, вона була готова працювати і день і ніч, щоб в результаті отримати заповітну посаду. У мріях вона вже представила себе важливою жінкою, яка пересувається в особистому авто замість автобуса і обов’язково фарбує губи червоною помадою.

– Ну так ви згодні? Перші три місяці випробувальний термін, – запитливо подивився на Віру майбутній начальник.

– Згодна, – хрипко прошепотіла Віра. Від хвилювання у неї моментально сів голос.

– Ну і отличненько, – Едуард Робертович відкинувся на спинку крісла і дістав з шухляди столу якісь документи. – На перший час оклад мінімалка, а там подивимося.

Віктор хоч і був задоволений, що дружина стала працювати на новому місці, але нічого не говорив. Адже тепер Верина дорога з роботи займала вже півтори години, а значить будинку вони з’являлися приблизно в один час. Але вже через пару місяців Віра почала затримуватися ще пізніше і приходила на десять, а то й на двадцять хвилин пізніше чоловіка.

– Нам треба поговорити, – не витримав Віктор, коли на вечерю були запропоновані швидко запашні в сэндвичнице бутерброди і салат.

– Ось чесно, Віть, навіть говорити не можу, – благально подивилася на нього Віра. – Так втомилася. . . Мені дві ділянки дали, там ще Юля пішла на лікарняний. Ще й Наталія Іллівна у відпустці.

– Віра! Мене це не влаштовує, – карбуючи слова, промовив Віктор і уважно подивився на дружину. – Якщо у тебе робочий день до п’яти, і виходити ти повинна в п’ять. Ти скажи своєму цього. . . Едуарду Робертовичу, що у тебе взагалі-то чоловік. Його годувати треба.

Віра мовчки подивилася на чоловіка і несподівано зареготала.

– Ти серйозно? Сказати, що у мене чоловік не може сам поїсти, і тому повинна кидати незроблену роботу? Ти що, інвалід?

Від такого повороту у Віктора навіть відкрився рот. Що вона собі дозволяє?

– Так. Я спати, – позіхнула Віра і встала з-за столу. – Посуд постав в мийку, будь ласка. Завтра помию. Ну або вимий, якщо нескладно.

Від такого нахабства Віктор ледь не втратив дар мови. Ніж ця жінка зовсім забула, хто вона є?

Але далі події розвивалися ще цікавіше. Через тиждень Віктора несподівано звільнили з роботи. Будівельна фірма, в якій працював чоловік, несподівано оголосила себе банкрутом, а новенька дев’ятиповерхівка, над якою працювала їх бригада, було заморожено на невизначений термін. Біда не приходить одна, і буквально через день господиня квартири, яку знімали Віктор і Віра, підняла орендну плату в два рази.

– А як ви хотіли? – здивувалася вона на питання про Віктора вартості оренди. – Через два будинки починають будувати метро, вже й паркан поставили. А раз квартира дорожчає, то й плата зростає. Не подобається – з’їжджайте.

З’їжджати не хотілося. Та й потім – куди? У найближчому районі ціни виросли разом, немов зелень в травні місяці на грядці садівника. Дешевше було тільки за містом, але в такому випадку Віра ніяк не встигала на роботу до початку робочого дня, адже придатний транспорт ходив не так регулярно, як хотілося б.

– Відразу тобі сказав, звільнятися треба, – знову завів свою шарманку Віктор і тут же осікся. Адже зараз Віра була єдиним годувальником, він знайти роботу так швидко, як хотілося, не міг.

– Я що-небудь придумаю, – впевнено заявила Віра.

І вже ввечері повернулася з готовим рішенням.

– Загалом, дивись. Едуард Робертович як раз в нашому районі квартиру продає. Він мені запропонував її нам зняти за смішні гроші. Причому плату за оренду зараз із зарплати вираховує, а потім, років через п’ять, навіть можна і викупити остаточно. Там якась двірницька колишня, навіть вікон немає.

– Без вікон? – недовірливо подивився Віктор. – І як ти будеш розраховуватися зі своїм Едуардом Робертовичем?

– Кажу тобі – з зарплати. Ти чого на мене так дивишся?

– Нічого, підозріло якось, – насупився Віктор.

– Не хочеш, давай не будемо переїжджати. Тоді треба десь для господині гроші шукати, – зітхнула Віра. – До речі, що сьогодні на вечерю?

– Пельмені, – похмуро буркнув Віктор. За пару тижнів вимушеної відпустки він вже втомився готувати. Тим більше що зараз доводилося готувати не один раз в день, а мінімум два, адже сам він теж не хотів залишатися без обіду.

На вечерю пельмені

Колишня двірницька розташовувалася в п’яти хвилинах ходьби і, незважаючи на відсутність вікон, була досить затишною. Світлі шпалери і натяжні стелі з зображеними на них хмарами надавали квартирці простору, а велика картина на одній зі стін із зображенням зеленого лісу навіть частково замінювала вікно. Віктор закусив губу і прискіпливо оглянув житло.

– Гаразд, піде. Дивно це якось все. . .

Тепер Вірі доводилося працювати за трьох. У що б то не стало вона хотіла показати себе на роботі і тому буквально розривалася, супроводжуючи кілька ділянок. Додому часто вона приходила вже затемна. Віктор, який спочатку був незадоволений змінами в дружині, тепер вже скромно змовчав, а інший раз навіть і підбадьорював Віру.

– Ну що ти розклеїлася, збадьорись давай, – прикрикивал він на втомлену жінку. – Сама розумієш, треба добре працювати. Ти ж зараз єдиний годувальник сім’ї.

Віра тільки кивала, адже чоловік був правий, вона сама вибрала таку роботу. Щоправда, перспектива бути головним бухгалтером відсувалася на невизначений термін, адже Наталія Іллівна навіть не збиралася залишати робоче місце. Виходило, що тепер Віра працювала без вихідних лише за можливість знімати дешеве житло. Ну і самореалізуватися, звичайно ж. Віктор помітно розслабився і якщо спочатку він активно шукав роботу, то зараз перестав робити спроби знайти хоч щось підходяще.

– Ти знаєш, на маленьку зарплату я не згоден, – пояснював Віктор Вірі. – А більше не дають. І потім, у тебе так добре виходить працювати.

Поступово Віктор розлінився навіть робити те єдине, що від нього вимагалося – готувати вудіння. Цілими днями він грав в комп’ютерні ігри і валявся на дивані, і у відповідь на несміливі прохання Віри почати фінансово вкладатися в сім’ю тільки знизував плечима.

– Я можу відпочити раз у житті, зрештою, – розводив руками Віктор. – І потім, в моєму віці вже непристойно працювати на дядю. Я сьогодні в інтернеті бачив, як один вдома ключниці робить і в інтернет-магазині продає. Знаєш, скільки в місяць піднімає?

– Скільки? – втомлено спитала Віра, поставивши на підлогу пакети з продуктами. Обов’язок ходити за покупками теж непомітно лягла на її тендітні плечі, адже їй було набагато простіше забігти і купити все що потрібно після роботи.

– Триста тисяч, – з гордістю відповів Віктор, ніби це він особисто заробив такі гроші. – Думаю, варто теж зайнятися. Тільки мені потрібен початковий капітал, даси?

Але з ключницами справа не задалося. Як не склалося і з керамічною плиткою і ароматичними свічками. Віра слухняно вкладалася в бізнес-план чоловіка, але віра в те, що одного разу чоловік почне приносити дохід, танула з кожним днем.

Але останньою краплею стало зовсім не відсутність підприємницької жилки Віктора.

Повернувшись одного разу після роботи додому і не застав чоловіка вдома, Віра, за звичкою, подалася на кухню. Тут її чекав сюрприз – на столі стояли дві недопиті кружки чаю, на одній з яких були сліди від помади. Коли шок від побаченого трохи пройшов, Віра виявила в мийці сковороду з залишками смаженої картоплі.

Відпиратися Віктор не став.

– Так, у мене в гостях була колишня колега. Ольга, вона працює на крані. І взагалі, що тут такого? Я ж чоловік. А ти завжди на роботі, сама винна.

Віру точно переклинило в бік.

– Ти нічого не переплутав? Ти живеш на мої гроші, не працюєш, і ще приводиш сюди жінок? Мало того – ще й пригощаєш їх вечерею. Для мене картоплю лінуєшся приготувати!

Саме смажена картопля розлютила Віру настільки, що вона почала вимовляти Віктору те, що не наважувалася сказати вже дуже довго. І про його інфантильність, і про небажання працювати, і про – що гріха таїти – порядком повну фігуру.

– Коротше, я йду від тебе, – заявила Віра. – З понеділка мене переводять на посаду головбуха, з підвищенням окладу. Впораюся одна як-небудь. Раніше я не помічала в тобі недоліків, тому що залежала від тебе фінансово. А тепер. Ти просто невдаха, який не цінує доброго ставлення.

– У сенсі йдеш? – очманіло уточнив Віктор. – А за квартиру платити?

– Це єдине, що тебе цікавить? – посміхнулася Віра. – Запитай у своєї Олі, як тобі платити за квартиру.

***

Кілька днів Віра прожила у найближчому готелі. Повертатися додому не було ніякого бажання. І тільки коли ображений поведінкою дружини Віктор переїхав до батьків – а іншого варіанту у нього не було – змогла повернутися в рідні пенати. Звичайно, Віктор намагався помиритися і навіть швидко знайшов роботу. Але Віра для себе прийняла тверде рішення – нехай чоловік готує вечерю для іншої. І подала на розлучення. Через рік дохід дозволив їй оформити кредит і викупити так любиться квартирку.

Та й особисте життя теж налагодилося. Новий молодий чоловік не лінується ні підсмажити картоплю, ні навіть приготувати суші вдома. Все тому що він – кухар у великому ресторані.

Але це вже зовсім інша історія.

Автор розповіді: Тетяна Ш.

Ще більше розповідей наших авторів тут

і тут

Підпишіться на всі наші канали!