Це тут я всього лише вантажник, а вдома – шанована людина

Як ви ставитеся до простим робітником з країн Середньої Азії? Чи Не помічали ви за собою або іншими, що дивитися на них звисока? Вони ніби й люди, але всього лише churki. так, варіація робсили: двірники, прибиральниці.

Цим людям у нашій країні постійно доводиться стикатися з зневажливим ставленням до себе, з хамством і образами, з презирством. Одна справа, коли вони дійсно цього заслуговують, адже в будь-якому народі всяких вистачає, і інше, коли до них так ставляться апріорі, тому що не наш, а який-то таджик, узбек.

Біля нашого будинку тримає овочевий магазинчик таджик – чоловік років 50-55. Ніколи з ним не було непорозумінь. Пару раз прощав мені кілька рублів, якщо не вистачало. З дитиною завжди дружелюбний, ніколи не робив зауваження, хоч вона в мене любить все вистачати. Як-то переді мною розплачувався молодий чоловік, російська.

– Ану, ТИ, насип мені кілограм огірків! – наказав він грубо.

Потім його не влаштувала здача.

– Що ти мені тут надавав? ! Знаю я вашого брата! Що це? – він тикав кулак з грошима прямо в ніс крамаря. – Перераховуй давай!

Я бачила, що чоловік-таджик був сильно ображений. Стиснувши зуби, він мовчки перерахував усі на калькуляторі і показав суму незадоволеному чоловікові. “Ну, гаразд” – сказав той поблажливо і пішов, навіть не подумавши вибачитися.

Соромно, чомусь, було тільки мені.

Іноді мій чоловік користується послугами вантажників. І ось приїхала до нього бригада вантажників-узбеків на чолі з немолодим, худим чоловіком з сухим лицем. Усі четверо мали червоно-коричневий робочий засмага – це обпалені полуденним сонцем невиразні обличчя і жилаві руки. Почали вивантажувати з машини розібрану меблі.

Літній узбек працював нарівні з юними побратимами, але чоловікові просто кидалося в очі, наскільки того було важче. Здається, у узбека були проблеми зі спиною, тому що він то і справа випрямлявся і закидав руки за голову, немов намагався подолати м’язовий спазм. Чоловік звернувся до нього:

– Про іншій роботі не замислюєтеся?

– Який? – видихнув мужичок, обережно ставлячи коробку.

– Ну, не знаю. Не все життя адже вантажником орати. Скільки ще зможете тяжкості тягати?

– Ээээх, молодий чоловік! – протягнув на свій манер узбек, – Це тут я якийсь вантажник, а вдома, на батьківщині – поважна людина!

Він обтрусив руки від пилу і, блиснувши чорними очима, продовжив:

– Вдома мені від усіх шана! Я завжди при грошах! Це тут на мені робочий одяг, а там я ходжу в своїх найкращих костюмах. Молоді шанобливо вклоняються, ради питають!

Узбек з насолодою закурив.

– Я, знаєш, який будинок отбабахал? Уууууу! Там мало у кого такі! Двоповерховий! Так моя дружина з дітьми живуть, розкошуючи. Ось скоро поїду до них, ще трохи грошенят накопичу. Так моя дружина і не готує майже! Ми кожен день в чайхану ходимо! Ось так!